Навряд гурт «Антитіла» потребує багато слів для знайомства. Хлопці красиво увірвалися на верхівку музичних хіт-парадів ще в 2008, а зараз в рамках кількамісячного туру з презентацією альбому «Все красиво» вже готові пролунати на сценах Торонто та Нью-Йорку. Як на мене, особливістю гурту є поєднання глибокої, суто української ліричності з крутим поп-роком, бурхливі емоції від якого змушують прихильників перетворювати місцеві дома культури на танцмайданчики.
Автор текстів та вокаліст Тарас Тополя при тому зустрів нас дуже спокійно перед самим концертом, і за філіжанкою кави відверто відповів на часом не найвеселіші питання.
Привіт Тарас, це вже ваш 15-ий концерт в рамках туру. Як настрій, що було класного? Що запам’яталося?
Настрій гарно. Тур проходить непогано. Пробуємо, який зал, яка публіка, і розраховуємо на позитивні емоції однозначно. Багато чого цікавого сталося вже, але найцікавіше, звичайно, це новий характер концертів. Цей тур особливий: і кількістю людей, і тою атмосферою, що є під час наших виступів.
ЛЮДИ, ЯКЩО ХОЧУТЬ ПОТАНЦЮВАТИ, ТО ВОНИ БУДЬ-ДЕ ВСТАЮТЬ З МІСЦЬ
Таке питання: з чим пов’язані виступи в таких залах як сьогодні (прим. – концерт проходив у старому ДК з сидячими місцями). Може то хибне враження, але на вас йдуть не сидіти, як у театрі, а ловити ті кілотонни енергії десь під сценою… Хтось вставляє палки в колеса?
Багато нюансів є. По-перше, звичайно, що це можливість і наявність площадок гарних для концертів – це важливий нюанс, який враховується під час того, коли ми приїжджаєм в те чи інше місто. Якщо є можливість робити стоячі концерти без сидячих місць, в великих, навіть не клубах, а власне концертних площадках, то ми це робимо. Не всюди нам також підходять і клуби, тому що нічний клуб так само має певні обмеження по формату: молодь може собі дозволити, а люди вже більш зрілого віку, а до нас багато й таких ходять, – ні.
До нас навіть діти ходять на концерти. Їм досить проблематично й важко об одинадцятій годині ночі, наприклад, піти в клуб, щоб повернутися додому десь о 2-й, о 3-тій. Тому в пріоритетах, звичайно, коли не маємо можливості обирати, зали з сидячими місцями. Перед ними – зали типу великих концерт-холів, наприклад, як у Франківську це було чи у Львові, але, на жаль, не в кожному місті є такі, тому приходиться давати концерти в таких ДК, ККЗ. Об’єктивно, люди якщо хочуть потанцювати, то вони будь-де встають з місць.
Так я чудово пам’ятаю ваш минулий концерт в ДК, думаю, ти теж, там якраз усі повиходили, все було драйвово і ніхто не сидів майже (прим. – цього разу ми також перетворили зал у справжній концерт-хол!)
Так-так!
Знаю, що цього року Манхеттен і Бруклін таки затанцюють гопака. До речі, вітаю вас із цим! Чи означає це, що найближчим часом ми зможемо почути від гурту англомовні пісні або побачити цікаву співпрацю з заокеанськими музикантами?
Дякую! Співпрацю не планували, чесно кажучи. Як ідея – цікава, можливо, треба пропрацювати її якось. Англомовні пісні – в нас є переклади. Деякі композиції перекладені на англійську мову, ми виконували їх під час виступу на фестивалі «Сігет» (прим. проходить в Угорщині). І, можливо, цього разу, коли ми полетимо в Нью-Йорк з виступами, то заспіваємо щось англійською, побачимо.
АЛЬБОМ ВИЙШОВ ТАКИЙ КАРТАТИЙ, ЯК І ЖИТТЯ НАШОЇ КРАЇНИ, ГУРТУ
Тоді до альбому. Особисто в мене виникло враження, що він ніби 2 в 1. «Ласкаві пісні» заміксувались з жорстким заглибленням у внутрішні питання і проблеми людства. То все так одночасно приходить і переживається, чи окремі треки створювались як актуальні з певною метою?
Пісні створюються… Будь-яка пісня з якоюсь метою! Альбом вийшов такий. Дуже має широкий спектр: від дійсно веселих і розважальних пісень до гостросоціальних. І то просто є відображення життя нашої країни, нашого гурту за останні 2 роки. І саме тому він такий картатий.
В останніх альбомах обов’язково присутні так звані «антиматричні» композиції. Що крім власних переживань надихає вас на їх створення? От як, наприклад, прийшла така річ як «Лампа»?
Звичайно ж це особисті переживання. І хтось сприймає цю пісню поверхнево – як просто таку типову ситуацію діалогу між двома конфліктуючими сторонами. Хтось її сприймає більш глибоко і світоглядно, по-філософськи. Власне так, для того вона й писалася. Для того там є такий текст і такий приспів. І це є відображення, безумовно, мого світогляду, бо я нічого не співаю так, щоб не резонувало. І не пишу ті тексти, які не є органічні зі мною. Чому саме такі пісні виходять? Тому що я вважаю, що це важливо. Про це треба співати.
КОЛИ ТИ ТРИМАЄШ НІЖ У РУЦІ, ТИ МОЖЕШ ВІДРІЗАТИ НИМ ГОЛОВУ, ВБИТИ, А МОЖЕШ НАРІЗАТИ ХЛІБА
І ще я помітив, наприклад, Generation F, вона ж має ідейний діалог з книгою Пєлєвіна… Оця його тема з засмоктуванням людини в монітори. Цікава ваша думка зараз – от Дана з Vivienne Mort каже: раз Босх намалював істот з залізячками, то так і має бути, що гаджети ніби приросли до нас. А на ваш погляд люди мають шукати баланс чи дозволити віртуальності поглинути нас повністю?
Я переконаний, що від цього ми вже не сховаємся. Це в принципі абсурдно ховатися від цього. Має бути якийсь здоровий баланс, і власне людина повинна керувати цим процесом, а не віртуальна реальність керувати людиною. Що таке усі ці гаджети, що таке фейсбук, соціальні мережі і в принципі явище інтернет? Це є інструмент зв’язку між нами. І цей зв’язок стає з кожним днем все більш інтенсивним, сильним. Його якість змінюється і виходить на новий рівень, і все, що пов’язує людей між собою, все, що дозволяє їм коммунікувати, обмінюватися інформацією і дізнаватися щось більше, краще розуміти один одного, мені здається, це плюс, це все позитивно. Відповідно, звичайно, що коли перебор відбувається, коли людина починає підміняти реальне віртуальним – це неправильно. А якийсь симбіоз заради результату, заради нової якості майбутнього – це потрібно.
Тобто глобально ти не бачиш проблеми в тенденціях підміни реального світу віртуальним?
Я не бачу взагалі ні в чому проблеми, в будь-якому явищі світовому не бачу проблеми. Дуже гарний приклад є: коли ти тримаєш ніж у руці, ти можеш відрізати ним голову, вбити, а можеш нарізати хліба. І від того, як ти його використовуєш, ніж, це проблема або добро.
ХОЧА Б ПОСМЕРТНО ЛЮДИ ПОВИННІ ПОЧАТИ РОЗУМІТИ, ПРО ЩО СПІВАВ КУЗЬМА, ДЛЯ ЧОГО ВІН СПІВАВ
Морально важке питання: ви по суті, мабуть, найпослідовніші продовжувачі справи Кузьми. Маю на увазі в тому, щоб розказувати «нєкоторим лічностям», хто вони є. Прямо про це говорити. Скажіть бували через це проблеми?
Як вже сказав – я не бачу проблем будь з чим, з будь-якими своїми там чи-то висловлюваннями, чи-то проекціями мойого внутрішнього світу. Якщо вони є чесними і щирими. Я так вважаю – думаю, це моє право. Я ніколи нікому не розказую, хто він і як йому потрібно жити. Я роблю свої висновки з різних ситуацій. І намагаюсь робити це відверто, завжди об’єктивно, зважено, без істерик. І продовжуватиму це робити.
Стосовно справи Кузьми – я дійсно вважаю, що це людина, яка заслуговує на значно більшу любов цієї країни, ніж він її мав. І хоча б посмертно люди повинні почати розуміти, про що він співав, для чого він співав. В нього дуже багато серйозних речей, не тільки «Люди, як кораблі», а маса пісень, які мені здається недооцінені і не переварені ще настільки, як це потрібно. Можливо, Україна ще не доросла до тих текстів, до тих меседжів. Можливо, ще не час, але те, що це був філософ – однозначно.
І, на жаль, от в якийсь момент, він був вимушений… Він, мабуть, себе в тому переконав сам і якось вже змирився з тим, що глибину, яку він хоче подавати в своїх текстах, її не сприймали люди. І він почав співати пісні, які мені ніколи не імпонували, типу «Джаламбай», «Я виб’ю всі твої зуби», такі якісь речі. Але між тими піснями все одно лейтмотивом йшла ота глибина, яку він в собі мав, прикидуючись таким простим пацаном з Новояворівська. Насправді він був досить мудрою людиною.
Тому мені приємно, що нас якось не те що там порівнюють, а якщо кажете, що ми якось продовжуємо його лінію, то це непогано.
В ТОЙ МОМЕНТ КОЛИ МИ ПОЧИНАЄМ ДУМАТИ, ЩО МИ КОРОЛІ СИТУАЦІЇ, ДОЛЯ МОЖЕ ВКАЗАТИ «ХУ ІЗ ХУ»
Тоді дуже близьке питання, знаю, що ти релігійна людина, називаєш своє життя «діалогом з Творцем»…
Я не релігійна людина. Я просто вірю в Творця.
Так, я це й мав на увазі, це просто слово таке «колюче» релігія… І скажи, якби твій внутрішній діалог з Творцем привів до того, щоб залишити музику, шоу-біз і зайнятися чимось абсолютно непов’язаним – ти міг би це зробити?
Суть в тому, що це має бути чітке розуміння, що це треба робити. Це не має бути щось вигадане чи надумане. По суті, так, може статися все що завгодно завтра, і життя настільки мінливе… В той момент, коли ми починаєм думати, що ми щось вирішуємо і ми королі ситуації, те, що над нами, будем називати це «доля», може дуже сильно посміятися і вказати «ху із ху». Тому, якщо так потрібно буде, що «Антитіла» чи Тарас Тополя муситиме перестати займатися музикою, значить так має бути. Я все сприймаю – буде так, як треба. Все стається так, як треба. Але отак, щоб я сам себе якось переконав в тому, не знаю. Мені дуже подобається музика, і доти, допоки це потрібно, я буду в музиці.
Випадковості не випадкові…
Немає випадковостей – це точно.
Я теж в це вірю. Було дуже приємно, дякую! Бажаємо гарного концерту.
До виступу лишалось зовсім небагато, та на сцену вийшов вже не Тарас-філософ, а Тарас-артист і дав драйву з перших секунд, з’єднавшись зі своєю командою в одну потужну вибухівку проникаючих у свідомість «Антитіл».
Захотілося побажати собі й усім – бути хазяїнами своїх емоцій та життя, не мати проблем і проживати кожен момент наче уперше!
© Євген Кузьменко & Дмитро Олексенко
Фото: Галина та Людмила Нікітіни