Запекла боротьба у правовій площині

«То не лекція – то крик душі», – розпочинає свою промову спікер Оксана Сенаторова. Сьогодні, 16 березня, у стінах медіа-центру «Накипело» зібралися люди, небайдужі до долі України. Цей проект створений, щоб формувати картину подій для охочих змінити на краще ситуацію на території нашої єдиної та неподільної країни.

На сьогодні, «українське питання» викликає безліч дискусій серед громадян, і на тлі цієї словесної «війни» дуже важко зрозуміти, де криється правда. Можу з впевненістю сказати: той, хто прагне дійти до істини, не стане вплутуватись у безглузді балачки а, перш за все, перечитає усі документи, що стосуються цієї справи. До речі, тексти усіх засідань суду ООН у справі «Україна проти Росії» є у вільному доступі на інтернет-ресурсах. Так, це величезний обсяг інформації: приблизно 70 сторінок друкованого тексту, що написаний англійською мовою, за 1 день засідання. Та, гадаю, для тих, хто хоче дійти певних висновків, це не буде проблемою.

На лекції «Україна у Міжнародному Суді ООН» ми мали можливість дізнатися, що собою являє Міжнародний суд ООН та яка його роль в «українському питанні»; чому позов подали тільки на 3й рік конфлікту на сході країни; яка правова позиція сторін і які перспективи потенційної справи. Присутні, у більшості своїй, – майбутні юристи, які вже мають певні знання з цієї теми і можуть легко дискутувати з приводу проблем, висвітлених на лекції.

Спікером на цьому заході було обрано Оксану Сенаторову. Вона є кандидатом юридичних наук, доцентом кафедри міжнародного права НЮУ ім. Ярослава Мудрого, адвокатом-практиком, членом урядової комісії по імплементації Міжнародного Гуманітарного Права в Україні, експертом з прав людини у Верховному Суді України та з міжнародного права «Гельсінської групи».

Лекція ж проходила за таким планом: виступ спікера, потім питання із залу, які можна було розглянути у колі спеціалістів та знавців міжнародного права. Приз «глядацьких симпатій» отримало питання «Як стати суддею у Міжнародному Суді ООН?».

Що ж, перейдемо до розгляду найголовнішого питання – позову України проти Росії. Розглянемо факти та перспективи подальшого розвитку цієї ситуації. Чому позов до суду було подано лише на 3й рік після початку конфлікту на сході держави? Варто відзначити: для того, аби перемогти на суді, треба детально продумати усі кроки та можливі «підводні камені», яких у такій справі доволі багато. Перш за все, сторонами суперечки мають виступати лише держави, тому потрібно довести, що агресором виступала саме держава, а не певні особи. І, найважливіше, потрібна згода держави-відповідача на позов.

У Міжнародному Суді ООН вже розглядалася схожа справа. Це ситуація, що склалася між Грузією та Росією, проте тоді збройний конфлікт тривав лише 5 днів. Грузія вимагала вжити ряд тимчасових заходів та припинити агресію з боку Росії, та юрисдикцію Грузії не визнали, бо була порушена процедура розв’язання конфлікту шляхом переговорів.

Це ще один нюанс, який стосується й України: якщо сторонам не вдалося вирішити суперечку під час переговорів, лише тоді одна зі сторін має право подати до суду. Таких заходів вимагає міжнародне право, проте подумайте: чи можливо в умовах збройного конфлікту вести переговори? Чи достатньо буде звичайних домовленостей? Зрештою, навіщо вдаватися до переговорів, коли заздалегідь знаєш, що вони будуть марними?

Тож, я гадаю, усе вищезазначене і дає відповідь на питання, чому позов до суду було подано лише через 3 роки після початку конфлікту. Окрім власне підготовки до процедури судового розгляду цієї справи, Україна надала цілу низку документів, які б підтверджували правоту держави.

Що доводить Україна? Фінансування тероризму на території країни, порушення конвенцій «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» та «Про фінансування тероризму», незаконний референдум в атмосфері залякування. Це основні позиції. Зазначу також, що слова «агресія», «конфлікт», «окупація» – фігурують уже на перших сторінках заяви України. Із залу прозвучало питання: «Чи є ще якісь конвенції, порушені Росією?». Так, безперечно є, проте довести факт порушення буде значно складніше. І, на мою думку, найважче буде довести, чи був взагалі у Росії намір фінансування тероризму.

Що ж, незважаючи на усі ці «підводні камені», Україна робить повільні, але впевнені кроки для того, аби вирішити цю проблему. Яким буде фінал – досі невідомо, проте є усі приводи, щоб вірити: все буде добре!

«Щоб розібратися – беріть і читайте, вивчайте документа, аргументи Російської Федерації», – радить спікер наостанок.

А від мене така порада: не будьте байдужими, цікавтеся подіями в Україні, бо для нас, як для її громадян, це дійсно важливо, імхо.

© Марина Сметана

Джерело фото: https://vk.com/album-19038742_242178438

Читайте также:

  • Версусы? Реп-баттлы? Литературный слэм! 16 мая в популярном клубе Akuna Matata состоялся литературный слэм между авторами-любителями. Само мероприятие проходило в рамках фестиваля Kharkiv BookFest, целью которого является «популяризация чтения, развитие украинской литературы, а […]
  • Такие взрослые дети 1 апреля мне представилась возможность побывать на конкурсе UKRAINE FASHION TIME MODEL, который проводился в развлекательном комплексе «Місто». Что же кроется за таким «громким» названием? UKRAINE FASHION TIME MODEL – это конкурс […]
  • Мандрівка за край землі А до Харкова знову завітали лицарі таємного масонського ордену. Любов та свобода – це два основні стовпи, на яких тримається світ, на думку засновників ордену. Слова їхніх пісень заворожують, музика гіпнотизує, а енергетика захоплює. […]

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *