Тут навіть книги розмовляють

На дверях висить напис «Жива Бібліотека». Відчинивши їх, ти потрапляєш в інший світ, де люди готові розширювати свій кругозір та відкривати серця новому. Тут дуже багато говорять та посміхаються, знаходять друзів та натхнення і, навіть, закохуються в людей та їх історії.

І нехай назва не вводить вас в оману, «Жива Бібліотека» – це не бібліотека (фізичне місце) чи аудіо-книги. Це такий формат спілкування, інноваційний інструмент в боротьбі зі стереотипами, упередженнями та дискримінацією, де «живими книгами» виступають цікаві люди, а «читання» – це живе спілкування.

Ні для кого не секрет, що в наших головах є безліч різних стереотипів, які часто переростають в упередження та дискримінацію цілих соціальних груп. Тому, щоб протидіяти цьому, «живі книги» відкрито говорять про себе і про те, що робить їх особливими. Цим вони допомагають іншим людям (читачам) позбутися стереотипів та стигм, нав’язаних суспільством. Зазвичай книгами виступають люди, які зазнають дискримінації, та люди з цінним життєвим досвідом, адже через спілкування ефективно розвіюються сумніви і страхи, породжені незнанням. Таким чином «читач» «живої книги» має унікальну можливість прожити життя тієї людини, з якою спілкується.

У Харкові «Живі Бібліотеки» проводяться досить часто. Цього разу портал в світ «живих книг» відкрився 9 серпня в самісінькому центрі міста на Майдані Конституції у вільному просторі «Гілель». Починаючи з 18:00, сюди приходили люди, щоб «прочитати» унікальні «книги» в єдиному екземплярі. Цікаво, що на цей раз приїхало декілька «книг» зі Львова, щоб розвіяти надумані стереотипи про мешканців Західної України. Такий обмін став можливим завдяки Програмі національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США).

Якщо Ви ще ніколи не були на «Живій Бібліотеці», то зараз у Вас є можливість потрапити сюди, але віртуально. Спробуйте уявити як Ви заходите до зали, де чуєте переплетіння різних голосів та історій, потім Ви довго обираєте з каталогу «живу книгу», з якою хотіли б поспілкуватися, уважно «вчитуючись» в кожну анотацію. Сьогодні в наявності такі «книги»: «Незрячий юрист», «ERASMUS+ волонтерка», «Сенсація кондитерського світу – Дінара Касько», мандрівниця «Практики вільних подорожей», активістка «Борець за інклюзію зі Львова»; «Вегетаріанець, колишній фриган», «Кримська татарка», «Ром», «Людина з ДЦП» та «Акторка плей-бек театру». Визначившись, Ви сідаєте в коло до обраної «книги» та починаєте спілкування. Одночасно з Вами з нею розмовляють ще декілька людей, тобто це такий собі полілог. У вас є 20 хвилин на «читання», потім перерва, щоб засвоїти прочитаний матеріал, потім знову сесія «читання» і так далі. Взагалі Ви маєте лише чотири сесії, тобто перед Вами виникає складне рішення – які чотири «книги» прочитати з десяти запропонованих.

Щоб доповнити віртуальний тур до «Живої Бібліотеки», пропонуємо ближче поспілкуватися з організаторами та учасниками події. Почнемо з Тетяни Бойко – президентки НГО «Institute of Ukrainian Studies» та співорганізаторки заходу зі Львова:

Тетяно, чим особлива для Вас саме ця «Жива Бібліотека»?

Ця «Жива Бібліотека» для мене особлива тим, що я не тільки брала участь в організації, а також була і «книгою», і «читачем». Зазвичай, я намагаюсь ламати стереотипи в головах інших людей, а тут і мої власні стереотипи просто розсипались на пісок. Ця «ЖБ» стала дуже цінним уроком.

Які були труднощі під час організації?

Організовувати було неважко, набагато важче бути «книгою». Тепер я зовсім по-іншому дивитимусь на «книг» і, певне, використовуватиму інший підхід в роботі з ними.

Тепер поговоримо з Ніярє – «живою книгою» з назвою «Кримська татарка»:

Розкажи, будь ласка, як це бути «живою книгою»? Яку історію ти розповідала читачам?

Бути живою книгою – це відчувати відповідальність за все, що ти розкажеш перед «читачами», особливо, якщо ти представляєш певну спільноту людей, тощо. Процес проходив весело. Було приємно, коли з'ясовувалося, що між тобою і «читачами» є щось спільне: знання, місця, де ти був, жив, або те, про що ти знаєш. Моя історія була пов'язана з кримськотатарським народом, про який я розповідала на прикладі свого і родинного життя.

Чи вдалося тобі «прочитати» інші «живі книги»? Якщо так, то чия історія тебе найбільше вразила?

Так, я слухала усіх по-трохи. Але найбільше привернула до себе мою увагу Дінара. Якось нещодавно я про неї дізналася, і тому було цікаво познайомитись, почути її думки.

Варто відмітити, що найбільше «читачів» зібралося саме довкола Дінари Касько, адже дівчина щиро ділилася своєю історією успіху, починаючи від життя в гуртожитку та закінчуючи своїми досягненнями в дизайні та кондитерській справі. Дінарі вдалося втілити принципи сучасної архітектури в геометричних тортах та архітектурних десертах. Сьогодні гастрономічними шедеврами українки захоплюються у всьому світі, а нещодавно вона потрапила на обкладинку впливового кондитерського журналу «So Good». Як бонус, всі хто спілкувався з Дінарою, тепер знають, де в Харкові можна скуштувати найсмачніші тістечка «Макарон».

Але найбільше нас надихнула історія Віктора – «книги» «Людина з дитячим церебральним паралічем». Тому рекомендуємо Вам почитати і її.

Віктор, як ти потрапив на «Живу Бібліотеку»? Та як це – бути у ролі «живої книги»?

Вперше мене запросили на «Живу Бібліотеку» в якості учасника трохи більше року тому. Це був чудовий досвід на все життя! Мені було страшно, я переживав про те, якою буде публіка і як вона відреагує, і як взагалі це буде? Тому що до цього моменту я ніколи не брав участі в подібних проектах. З «Живою Бібліотекою» мене познайомила Настя Костіна. Колись вона проводила співбесіду з моїм другом з приводу його участі в «Живій Бібліотеці». Він розповідав про мормонів, і на цій співбесіді випадково опинився я. Вже після цієї «Живої Бібліотеки» Настя запросила й мене стати «живою книгою». І це було просто чудово! Мені подобається виступати перед людьми і спілкуватися з ними, я люблю людей! Хто б що не говорив, ми, люди, – чудові створіння з величезним потенціалом, які можуть творити і витворяти.

Про що ви розповідали читачам? Та про що у Вас найчастіше запитували?

На «Живий Бібліотеці» я розповідав про своє життя, про захоплення спортом і свої досягнення. Під час виступів перед аудиторією моя мета – надихнути людей бути більш щасливими, більше вірити в себе і свої сили, показати на своєму власному прикладі, що щасливим може бути кожен, не дивлячись ні на що! На останній «Живий Бібліотеці» у мене запитали, де я беру щастя ? Я недосконалий, але моя недосконалість мене багато чому навчила і на багато речей відкрила очі. Я вірю, що ми є, щоб мати радість. Я вірю, що наші бажання визначають наші можливості, а не можливості визначають нас. Я вірю, що все велике починається з малого. Я знаю, що життя прекрасне!

Слова Віктора точно передають завдання «Живої Бібліотеки»: шляхом спілкування робити людей добрішими, толерантнішими та щасливішими. На цій ноті ми прощаємося з Вами, щоб Ви самостійно змогли обрати – чию історію хочете послухати далі.

Галина Нікітіна

Фото: Андрій Азаров

Читайте также:

  • Безграничное «Зе Интервью»Безграничное «Зе Интервью» Меняться ролями бывает чертовски интересно. «ИМХО» сразу приносит извинения за такой неформат выражений. Хотя какие, собственно говоря, можно ожидать форматы от нашего сегодняшнего гостя? Анатолий Анатолич, первый мужчина на обложке […]
  • Взрослые игры Белое пространство постепенно заполняется людьми, которые занимают места в зрительном зале. Я сегодня пришла немного раньше и жду начала спектакля, размышляя о том, какая все-таки странная штука – театр. Для чего он нужен нам – тем, кто […]
  • Театр за стеклом Я шла на Конкурс оформителей витрин с определённым настроем. Ожидала увидеть яркое и завлекательное шоу, которое служит одной цели – привлечь потенциального покупателя. До сегодняшнего дня я не задумывалась о том, что витрина магазина […]

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *