Для когось їхні пісні є дуже далекими для розуміння та cприйняття, для інших – майже рідними. Але впевнено можна заявити, що вони є представниками української народної музичної творчості. Зустрічаємо в гостях у Журналу «ІМХО» – незмінний фронтмен гурту «ТІК» Віктор Бронюк.
МЕНІ ОСОБИСТО ПРИЄМНО, ЩО НА НАШІ КОНЦЕРТИ ЛЮДИ ПРИХОДЯТЬ ЦІЛИМИ СІМ’ЯМИ
Вікторе, вітаю вас! Скажіть, яким, на вашу думку, є ваш слухач: його вік, професія, вподобання, тощо?
Я завжди говорю, що вікове охоплення нашої аудиторії – від піонера до пенсіонера, а по соціальному зрізу – від студента до Президента. Аудиторія насправді дуже широка. Хоча ми ніколи не ставили собі мету подобатися всім чи, навпаки, співати лише для якоїсь конкретної аудиторії. Все просто: кому подобається, той і слухає. Мені особисто приємно, що на наші концерти люди приходять цілими сім’ями: бабусі, дідусі, татусі, матусі, дітки – всі-всі! Це найголовніше!
Як артист, який багато гастролює, скажіть, наскільки далеко від свого дому та як довго вам доводилося знаходитися? І чи складно вам протягом тривалого часу перебувати поза домівкою?
Найвіддаленішими були гастролі за океаном. Під час ювілейного туру «Люби Ти Україну!» за три тижні ми відіграли концерти у 12 містах США і Канади. Звісно, це немалий час, тому за рідними сумували. Але нам поталанило жити у час, коли технології дають можливість навіть на відстані спілкуватися одне з одним. Завдяки мобільним, Інтернету, скайпу, вайберу та всім іншим сучасним програмам можна у будь-який момент почути й побачити рідних тобі людей. Безумовно, це не замінює живого спілкування, але істотно згладжує час розлуки. Тому коли треба їхати десь надовго у справах, тішить, що завжди можна взяти телефон, набрати номер і побачити рідні обличчя, навіть якщо знаходишся за десятки тисяч кілометрів.
Чи бувають члени вашої родини на виступах «ТІК»? Можливо, колись вони відвідували ваші концерти поза межами рідного міста?
Звичайно, мої домашні були на концертах. І неодноразово! Найчастіше діти, дружина, батьки відвідують концерти у нашій рідній Вінниці і найближчих містах – Києві, Хмельницькому, Івано-Франківську. На концертах за кордоном родина була зі мною у Греції на зйомках концерту «Кварталу 95». Тоді це було зручно і доречно. Але зазвичай закордоном, переїжджаючи з одного міста в інше, ми за день можемо змінити кілька не тільки часових, а й кліматичних поясів. Для дітей такий режим важкий, тому, аби вберегти їх від такої невиправданої фізичної втоми, ми з дружиною одноголосно вирішили, що краще їх у такі непрості поїздки не брати. Тим паче, зараз у дітей багато своїх справ: дочка навчається у школі і відвідує школу мистецтв, син останній рік у садочку поєднує з підготовкою до школи та гуртком акробатики, який відвідує з неабияким задоволенням. Життя у всіх насичене, б’є ключем!
ГОЛОВНЕ НАСОЛОДЖУВАТИСЯ АТМОСФЕРОЮ, ГАРНОЮ КОМПАНІЄЮ І ЦИМИ ДОРОГОЦІННИМИ ГОДИНАМИ, ПРОВЕДЕНИМИ РАЗОМ З НАЙРІДНІШИМИ
Як ви полюбляєте відзначати свята?
Якщо є можливість побути в колі рідних тобі людей, поспілкуватися, щось смачне приготувати і разом гарно провести час, мені здається, це вже свято. Не треба навіть зациклюватися, що саме це за свято і для чого. Головне насолоджуватися атмосферою, гарною компанією і цими дорогоцінними годинами, проведеними разом з найріднішими, близькими по духу людьми чи просто з тими, за ким скучив і кого хотів би бачити.
Великі свята традиційно ми проводимо з ріднею. Різдво та Пасху святкуємо двічі: на католицькі свята їдемо до моїх батьків у село Соколова, на православні – провідуємо рідних дружини на Івано-Франківщині. А от новорічні свята любимо святкувати постфактум – вже після того, як спадає загальна паніка. На сам Новий рік у нашого гурту «ТІК» часто бувають концерти, тому я дуже вдячний дружині і дітям, що вони з розумінням сприймають той факт, що у саму новорічну ніч я не завжди можу бути разом із ними. Цей час ми потім надолужуємо під час зимових канікул. Торік, наприклад, зробили дітям сюрприз і всі разом поїхали у Лапландію у гості до головного Санта-Клауса планети. Отримали масу задоволення і вражень від цієї поїздки. Цього року, дасть Бог, теж вигадаємо щось цікаве. Коли є змога, ми залюбки подорожуємо, адже пізнавати рідну Україну та інші країни світу надзвичайно захоплююче.
Чи любите ви готувати? Яка ваша коронна страва?
Кулінарія – одне з моїх найбільших захоплень. Кухня – це ж теж творча майстерня! Коли є вільний час і натхнення, я з радістю готую. Люблю щось пробувати нове і експериментувати. Дуже тішуся, коли ці експерименти вдалі, коли їх оцінюють ті, хто приходять до мене у гості. Спонтанні «зібрання» ми любимо! Ми живемо у приватному будинку, маємо гарні стосунки з сусідами, тому частенько влітку спонтанно збираємося у нашій альтанці за великим столом, розпалюємо вогнище, на мангалі готуємо м’ясо чи запікаємо індичку.
Коронних і навіть авторських страв у мене багато. Легше навіть назвати, що я ніколи не готував, ніж те, що готував (посміхається – прим.ред.). Але головним, напевно, все-таки залишається борщ: друзі, як спробують, одразу просять поділитися рецептом і тонкощами його приготування. Борщ – та класична страва, у якій немає однієї «істини». Кожна господиня чи кухар вважають саме свій рецепт класичним. На Західній Україні, наприклад, борщ – це такий буряковий бульйон, у містах Південної України до стандартних інгредієнтів обов’язково додають болгарський перець і багато помідорів, а у Центральній – не уявити борщу без квасолі, м’яса, капусти й моркви.
Свій варіант борщу я жартома називаю «сирітським»: це коли ставиш у каструлю з борщем ложку, і вона не падає (посміхається). Мій «таємний секрет» – це чітко дотримуватися послідовності технологічних процесів і не «переборщити» зі спеціями та приправами, тоді борщ буде мати гарний, насичений смак, вигляд і відповідну поживність.
Точно знаю, найголовніше – не зіпсувати борщ на етапі засмажки! Багато людей часто починають спочатку смажити буряк, а потім розводять руками: мовляв, чому у страви настільки виражений смак буряку. А все просто: спочатку потрібно засмажити до золотавої скоринки цибульку і шкварочки, натерти одну морквину, а вже потім додавати буряк, сметану і томатну пасту, тоді смак виходить збалансованим і багатогранним.
Важливо також орієнтуватися у сортах капусти. Зараз фермери вирощують сорти, які дуже довго зберігаються. Тож якщо ви обрали саме таку капусту, починати її варити потрібно з самого початку, інакше вона просто не встигне зваритися. Звертайте увагу на такі важливі нюанси і тоді всі ваші кулінарні експерименти будуть вдалими!
ЧИМ БІЛЬШЕ ЗАГОСТРЮВАЛИСЯ БОЙОВІ ДІЇ НА ФРОНТІ, ТИМ БІЛЬШЕ НЕВИРІШЕНИХ ПИТАНЬ ПОСТАВАЛО, ТОЖ МИ ПОЧАЛИ ЗАЙМАТИСЯ БУКВАЛЬНО ВСІМ
Вже звучить смачно:) З чого ще складається ваше життя, окрім музичної діяльності?
Моє життя – це сцена, родина, друзі, а в силу останніх подій в Україні – ще й волонтерська діяльність. Я досить часто їжджу у волонтерські поїздки на Схід, щоб піснями та своїми концертами підняти настрій і бойовий дух нашим хлопцям, і просто щоб привезти їм щось смачне та потрібне. Вважаю, бути осторонь просто неможливо. Особисто мені важливо по закінченні всього цього мати можливість пояснити дітям, що я робив. Коли прийде час і вони запитають: «А що ти робив у цей період?», – я зможу їм відповісти.
Відчувати підтримку для наших воїнів і жителів Донбасу дуже важливо. Тому коли є можливість і час, «ТІК» з радістю дає концерти на Сході. Минулого року на День Незалежності співали у Краматорську. Цього року у «ТІК» були виступи в Торецьку, Покровську, Соледарі, Авдіївці. У середині листопада ми взяли участь у благодійному фестивалі «Маріуполь – тут безпечно». Виступали без гонорару і дуже щасливі, що мали нагоду заспівати у Маріуполі для городян, які стільки всього пережили за цей час. У містах Донбасу люди вже третій рік живуть поруч з війною. Їм конче потрібно відчувати себе незабутими. Багато хто зі знайомих постійно запитують: «Чи не страшно там виступати?». Звичайно, певний страх є, але люди у цих містах взагалі кожен день переживають всі ці відчуття і, на жаль, вже до цього страху звикли… Їх хоч якось хочеться підтримати, щоб вони відчули, що ми про них аж ніяк не забуваємо. Нас запрошують, значить ми їм потрібні, тому без роздумів їдемо!
Ви брали участь у різноманітних соціальних проектах. Розкажіть нашим читачам про них.
У моєму житті вже багато років є благодійний фонд «Подільська громада», де нині я є головою наглядової ради. Гасло нашого фонду – «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Фонд ми створювали спільно з владою та ініціативними мешканцями Вінниці, хотіли, аби наша організація не стала ще однією калькою на вже існуючі, коли вся діяльність обмежується освоєнням якихось ресурсів чи ходінням зі скриньками по вулиці і збиранням коштів з населення. Зміст нашого фонду глибший і цікавіший: ми вирішили стати надійним містком між активними учасниками громади, владою і бізнесом. За сім років здійснили багато цікавих проектів, починаючи від відкриття школи-адаптації для дітей-інвалідів, облаштування спортивних майданчиків, створення комп’ютерних класів у сільських школах, і закінчуючи відкриттям пам’ятника Тараса Шевченка на Музейній площі у Вінниці. Коли після анексії Криму в Україну прийшла війна, звісно, Фонд не зміг залишитися осторонь. Спочатку допомагали людям із переселенням, потім шукали одяг та амуніцію для солдат, що йшли воювати. І чим більше загострювалися бойові дії на фронті, тим більше невирішених питань поставало, тож ми почали займатися буквально всім – що просять хлопці, те й намагаємося якомога скоріше дістати й доставити.
Я завжди тільки за те, щоб приєднатися до гарних, якісних соціальних проектів. Єдине, останнім часом з’явилося багато остапів бендерів, які, прикриваючись високими цілями, створюють псевдо-волонтерські організації, а насправді лише обманюють людей і роблять на цьому бізнес. Тому доводиться бути напоготові, проявляти обережність і контролювати все, щоб на 100 % бути впевненим, що не будеш втягнений у подібні нечесні «схеми».
ГАРНИЙ НАСТРІЙ, ЛЮБОВ ДО СВОЄЇ РОБОТИ І ШАНУВАЛЬНИКІВ – ОТ ГОЛОВНИЙ БЕЗВІДМОВНИЙ РИТУАЛ
Наскільки мені відомо, у 2004 році ви обіймали посаду гендиректора Вінницького обласного центру оздоровлення, відпочинку та дозвілля, а вже у 2005-му створили гурт «ТІК». Що стимулювало вас зробити такий рішучий крок – від стабільної роботи до ризикованого творчого шляху?
Коли почалася активна робота «ТІК», я вже працював у Вінницькій міській раді провідним спеціалістом управління культури. Піти з чиновницької посади вирішив тому, що настав час вибору. Однаково сумлінно працювати у двох різних сферах неможливо. Мені не хотілось халтури ні там, ні там, тому треба було зосереджуватись на чомусь одному. Я обрав музику і гурт «ТІК». Для багатьох це був шок. Навіть знайшлось чимало «совєтчиків», які капали моїм батькам, щоб я одумався, не йшов з теплого місця заради якоїсь музики. Для людей, які виросли в умовах радянського суспільства, робота в органах державної влади – це мрія, те найкраще, що може бути у житті, бо ти заходиш в систему, потихеньку повзеш до вершини влади, маючи стабільну зарплату, тепле робоче місце, чітко встановлений робочий день і два законних вихідних. У той період батьки, звісно, сильно хвилювалися, але, знаючи мої мрії, не стали руйнувати віру у моє починання. За це я їм щиро вдячний: вони завжди і в усьому мене підтримували. У мене ж самого тоді вагань не було. Музика завжди була моєю мрією і відмовлятися від неї я не був готовий. Про це рішення жодного разу не шкодував.
У творчому доробку вашої групи співробітництво із зірками української і не тільки сцени. Ще будуть дуети?
Про наступні дуети дуже часто запитують, але я прихильник того, щоб говорити про спільні проекти вже тоді, коли вони точно визначені. Так що, як тільки матимемо такі плани, одразу вам розкажу (посміхається). Сьогодні ж скажу одне: жалкую, що не встиг записати спільну пісню з Кузьмою Скрябіним, адже такі плани у нас були. З Андрієм останні роки ми дуже часто пересікалися на гастролях. Бувало, що за місяць гурти «Скрябін» і «ТІК» мали по 5-6 спільних виступів, тож не раз жартували, що пора вже об’єднуватися. А ще були розмови заспівати разом пісню «Люби ти Україну». Коли ми летіли з Кузьмою у Донецьк на концерт, де він був ведучим, а «ТІК» виступав як музичний колектив, у літаку я розказав йому про свою нову пісню, присвячену Україні, і ми домовились, що коли пісня вже буде дороблена, все детально обговоримо. А потім то у нас був насичений гастрольний графік, то у «Скрябіна». На жаль, так і не сталося… Про це дійсно жалкую.
Які у вас є подальші творчі цілі та мрії?
У лютому-березні у нас буде новий великий всеукраїнський тур «EUROДВІЖН». У 2017-му в Україні пройде «Євробачення», тож ми вирішили зробити свій тур на підтримку народної євроінтеграції та екологічної музичної продукції за європейськими стандартами. Ми вже добряче скучили за нашими шанувальниками, тож підготували концертну програму з багатьма музичними прем’єрами та всіма улюбленими хітами. Проїдемося Україною і не тільки! Маємо запрошення виступити у багатьох інших країнах. Зараз активно формуємо графік, і вже до новорічних свят його можна буде знайти на нашому сайті tik.ua і у всіх наших групах у соцмережах. Так що попереду у «ТІК» – нові пісні, запис кліпу, гастролі, незабутні зустрічі. Творча робота кипить!
У багатьох музикантів, як і у представників інших професій, є свої ритуали, традиції, тощо. Чи є у вашого колективу щось подібне? Розкажіть нашим читачам.
Ми окультний колектив, не проповідуємо жодного культу, а тільки музику (сміється). Зазвичай ми жартуємо, що перед виходом на сцену всі цілують нашого тромбоніста, тому що він у нас дуже фартовий. А якщо серйозно, то ніяких особливих традицій у нас немає. Гарний настрій, любов до своєї роботи і шанувальників – от головний безвідмовний ритуал.
ЗМІНА ДІЯЛЬНОСТІ – ЦЕ НАЙКРАЩИЙ ВІДПОЧИНОК І ДЛЯ ДУШІ, І ДЛЯ ТІЛА
Що вам приносить задоволення в житті?
Все! Я оптиміст по життю. Радісним буваю значно частіше, ніж сумним. Щиро порадіти можу чому завгодно – і сонечку, що вийшло з-за хмарки, і вранішній філіжанці смачної кави, і гарячому душу після важкої тривалої дороги. Приводів для радості можна знайти масу, навіть у наші нелегкі часи. Якщо людина концентрується на добрі, її й оточують добро та радість. А якщо починаєш шукати негатив, обов’язково його знайдеш.
Я почуваюся щасливим, тому що займаюсь улюбленою справою, маю прекрасну люблячу родину, хороших друзів. Коли є вільний час, з радістю присвячую його улюбленим захопленням – малюванню, іграм з дітьми, з якими ми любимо разом щось майструвати і творити. Вдома я маю садок, який сам посадив, і догляд за ним теж у радість. Господарювання – дуже корисна справа, яка часто допомагає впорядкувати думки. Тому коли часом треба «випустити пару», мене завжди виручає найкращий український «антидепресант» – обрізка дерев (посміхається). Зміна діяльності – це найкращий відпочинок і для душі, і для тіла.
На вашу думку та виходячи із власного досвіду, якою є відстань від починаючого до відомого артиста. Що потрібно, аби стати популярним?
Треба зробити перший крок. Це дійсно найважливіше! Не побоятися зробити цей крок, а далі вже сміливо рухатися до своєї мети. У нашому світі все починається з першого кроку: і велика дорога, і велика справа, і велика мета. Тому важливо мати мужність й рішучість його зробити. Але часто наші страхи і сумніви цьому перешкоджають, людина так і не наважується на конкретні дії, а потім все життя шкодує, що мрія так і залишилась мрією. Надзвичайно важливо чітко бачити свою ціль, вміти її формулювати. Але статистика, на жаль, говорить інше: 95% людей у світі не мають чітко сформованої матеріальної мети. І це правда!
Я колись навіть сам проводив такі дослідження-опитування. Ще у школі на практиці, коли під час спілкування запитував молодих людей, яка їхня життєва мета, відповіді були майже однакові: «Добре жити… Щоб грошей було багато». Але це дуже абстрактні речі. Коли уточнюєш: «А що таке “багато грошей”? Мільйон – це багато?», відповідали: «Ну, в принципі так». А 999 тисяч? Це вже виходить – край бідності? Чіткість має бути у цілях і бажаннях. Щоб людина закривала очі і у дрібницях бачила те, до чого хоче йти.
Головною перепоною у досягненні цілей залишається звичайний людський страх. Китайці його називають демонами, які зжирають людину зсередини. А у житті це просто невпевненість, боязнь поразки, яка підкріплюється й тим, що на шляху до мрії обов’язково знайдуться люди, які будуть підсилювати твої внутрішні безпідставні страхи і сумніви. Хто не встоїть і піддасться цим почуттям, той замість того, щоб рухатися у бік своєї мети, усвідомленими кроками попрямує у протилежний бік. А хто, попри всі страхи і непотрібні підказки інших, буде вірний своїй меті, яку чітко визначив, той однозначно рано чи пізно її досягне. Треба тільки на цей перший крок наважитися.
Дякую вам за цікаве спілкування! Від Команди «ІМХО» бажаю, щоб відстань до своїх мрій ви долали якнайшвидше та, звичайно, отримували задоволення від того, що наповнює ваше життя!
Дякую і вам!
© Анастасія Майстрова
Фото: прес-служба групи
Вёрстка:
Качаем PDF-версию здесь: