День Незалежності в сімейному колі

«Ти йдеш на концерт “Океан Ельзи”?», – таке питання, замість привітання, ставили мені знайомі напередодні Дня Незалежності. Найочікуваніша подія серпня поділила всіх на ось це «йдеш-не йдеш». І запевняю вас, більшість з тих, хто не зміг побувати на стадіоні «Металіст» 24-го серпня, не зробили це не тому, що не хотіли, а в силу якихось об'єктивних причин. А ті, хто там був у цей вечір, запам'ятають його назавжди, імхо

До концерту залишалося ще дві години, коли я прибула до стадіону, тому що Команду «ІМХО» запросили на брифінг зі Святославом Вакарчуком. Коли він з'явився у залі для прес-конференцій, я навіть не відразу зрозуміла: це той самий Вакарчук, що став вже культовою особистістю для багатьох своїх сучасників? Так тихо і непомітно увійшов він до нас. Але цю теплу посмішку і глибокий погляд неможливо сплутати з кимось іншим. У спілкуванні Святослав виявився саме таким, яким він є у своїх піснях, – дуже щирий, прямий. Завдяки цій щирості відбувся відкритий і наповнений діалог з журналістами.

Коли ми вийшли з брифінгу, то побачили, що найвідданіші шанувальники вже поспішали зайняти місця у фан-зоні ближче до сцени, незважаючи на те, що до виходу «Океан Ельзи» залишалося ще багато часу. Люди все йшли і йшли, стадіон заповнювався дуже швидко. Чимало з тих, хто прийшов у цей вечір на «Металіст», були у вишиванках, і це створювало якусь особливу святкову атмосферу. У багатьох в руках були блакитні мерехтливі повітряні кульки, які роздавали на вході представники одного з партнерів концерту. Ці кульки стали потім прекрасним атрибутом свята і додали йому родзинки, але про це я розповім пізніше.

Відкривала вечір ніжна і тендітна Христина Соловій – мавка української естради зі своїм чарівним вокалом. На мій погляд, її творчість – це кращий приклад поєднання народних українських традицій і сучасного звучання. Христина «тримала нас міцно» своїм виступом усю першу частину концерту.

Та ось Христина покидає сцену, і ми чекаємо на вихід тих, заради кого зібрався сьогодні цей багатотисячний натовп. Потім я дізнаюсь, що на стадіоні в той вечір було приблизно 40 тисяч шанувальників. Та раптом, у сутінках, без жодної команди та музичного супроводу, починають звучати такі знайомі слова: це весь стадіон у єдиному пориві співає гімн України. Якщо чесно, то я навіть не можу підібрати потрібних слів, щоб передати цю атмосферу, це почуття єднання, яке відчув кожен. Зізнаюся, в мене бігали по тілу мурахи розміром з динозавра у цей момент.

У повітрі розносяться звуки справжньої карпатської трембіти. Її гортанний спів сповіщає, як це повелося з давніх давен, що відбувається щось надзвичайно важливе. «Вставай, мила моя, вставай», – лунає зі сцени, немов потужна хвиля. І нас всіх накриває океаном музики і таланту – «Океаном Ельзи». Другою піснею стала «Майже весна», і під улюблений багатьма хіт, в небо злетіли тисячі повітряних кульок. Цей імпровізований флешмоб став для мене одним з тих моментів, які хочеться зберегти у пам'яті. Це було надзвичайно красиво.

Композицію «Хтось в небо летить» Вакарчук присвятив тим, хто віддав своє життя за Україну. «Ми точно не самі. І ви не самі, Харків», – додав він після виконання цієї пісні. «Мить» стала присвяченням бійцю АТО – Вадиму Довгоруку, історія якого надихнула Святослава, за його словами. Сам Вадим піднявся на сцену і привітав присутніх зі святом. «Героям слава!», – у відповідь привітав його весь стадіон. У той вечір «Океан Ельзи» виконав такі відомі та улюблені багатьма: «Стріляй», «Не йди», «Я не здамся без бою», «Друг», «Я на небi» та інші пісні з різних альбомів, які були написані протягом 26 років існування гурту.

Я побувала у всіх зонах – від «фан» до «VIP». Скрізь була своя атмосфера, але, безумовно, найяскравіша енергетика, яку дарують зазвичай «живі» концерти, була у першій фан-зоні, найближчій до сцени. Судячи по написам на плакатах, у Харкові зібралися шанувальники зі всіх куточків України. Поруч зі мною опинилася дівчина, котра приїхала з подругою з Криму. Їх не зупинило навіть те, що білети на концерт їм дісталися у різних фан-зонах.

«Знаєте, є такі свята, які хочеться святкувати в колі рідних. Новий рік, Пасха, День Незалежності – мені здається, їх треба святкувати на вулиці. Це свято об’єднує людей. Я бачу ці посмішки. Я дякую вам за це сонце, Харків», – звернувся до нас Святослав Вакарчук. Напевно, саме так повинні проходити великі свята: під відкритим небом у тісному сімейному колі. Особливо, якщо «коло» налічує, як у цей вечір, близько 40 тисяч осіб. І знаєте, пройшло вже кілька днів, а в мене досі перед очима вечірнє небо та сотні блакитних кульок, що летять по ньому. А у вухах звучить: «І все буде добре». І віриш, що дійсно буде, імхо.

Катрін Брайт

Фото: Яна Кириченко


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *